22 квітня 1915 року в ході Першої Світової війни під час атаки біля міста Іпр (Бельгія) на шестикілометровій ділянці фронту німці вперше застосували отруйний газ - протягом 5 хвилин проти французів було випущено 180 тон хлору. Із 15 тисяч отруєних третина загинула. Через два роки в цьому ж районі німецька армія застосувала уже інший газ, гірчичний, котрий і отримав назву по місцю боїв - іприт.

  Токсичні гази у військових діях використовувались з античних часів, а в новітній історії відомо, що в 1912 році французька поліція застосовувала сльозогінний газ при проведенні своїх операцій. З початком Першої Світової війни у Німеччині інтенсифікувалась розробка хімічної зброї і перші спроби її застосування були здійснені в жовтні 1914 року, однак використання каністр зі сльозогінним газом на полі бою виявилось неефективним. У січні 1915 року на Східному фронті німці застосували більш отруйний ксилілбромід, однак, із-за сильних морозів більша частину газу замерзла. Проте російське командування повідомило про більш ніж тисячу загиблих від нової зброї.

  22 квітня 1915 року під час 2-ї битви біля Іпру німецьке командування провело одну з небагатьох своїх атак. Позиції супротивника були обстріляні артилерійськими снарядами, але замість очікуваної атаки німецької піхоти дві французькі дивізії були виведені з ладу хлором, що вивільнявся з хімічних снарядів і заповнив траншеї французької оборони. Німці, не менше супротивника шоковані ефектом застосування власної зброї, не скористались ситуативною перемогою.

  Бій біля Іпру закінчився 25 травня фактично без здобуття німцями вагомих позицій, однак застосування хімічної зброї стало відігравати суттєву роль в ході Першої Світової війни. Франція і Британія, а також США, які вступили у Першу Світову війну в 1917 році, розпочали розробку власної хімічної зброї і засобів захисту. Всього за роки війни було використано більше 100 тисяч тон отруйних речовин, що привело до поранення більше півмільйона і смерті понад 30 тисяч людей.

  Після Першої Світової війни, Велика Британія, Франція, Іспанія, Італія і Японія використовували хімічну зброю при вирішенні своїх колоніальних конфліктів. У 1925 році Женевський протокол заборонив її застосування, однак не обмежив можливість її виготовлення і зберігання.

  Під час Другої Світової війни хімічна зброя виявилась малоефективною завдяки наявним засобам захисту і великим швидкостям пересування під час проведення воєнних операцій, що ставило під загрозу враження власні війська. Після Другої Світової війни хімічна зброя застосовувалась лише в ряді регіональних конфліктів - у Ємені (1966-67), Ірако-Іранській війні (1980-88).

  У 1993 році було підписано міжнародний договір, що забороняв виробництво, зберігання (після 2007 року) і застосування хімічної зброї. Угода набула чинності в 1997 році і ратифікована 128 державами.