Всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 року — опитування думки громадян України з приводу реформації системи державного управління

  Поняття "референдум" вперше з'явилося в XIV ст. у зв'язку з діяльністю новоутвореного Сейму Швейцарського Союзу. Швейцарський вчений А. Дюнан так пояснював появу цього терміна: "У старій Швейцарії засідання Сейму були нерегулярними... представники Союзних земель були не депутатами в нинішньому розумінні цього слова, а послами, які вели справи від імені своїх урядів. Коли з'являлися такі справи, стосовно яких у послів не було повноважень, то рішення у них приймалося "ad'referendum", тобто "для доповіді... тобто влади земель не були пов'язані рішеннями Сейму". Отже, спочатку термін "референдум" означав "те, що повинне бути повідомленим", а сучасного свого значення він набув значно пізніше.

  Батьківщиною референдумів традиційно вважається Швейцарія. Перший у світі достовірно відомий референдум було проведено в 1439 р. у швейцарському кантоні Берн. На ньому вирішувалася проблема фінансового становища цього кантону, а саме: затвердження збору в розмірі одного ангетера на тиждень для погашення військових боргів кантону. Згодом позитивний досвід Берна був запозичений більшістю інших швейцарських кантонів. Перший у світі загальнодержавний референдум також був проведений у Швейцарії в 1802 р. Його предметом стало затвердження другої конституції Гальветичної республіки. З того часу в Швейцарії було проведено понад 400 референдумів і цю країну Іноді називають "батьківщиною референдумів".

   У Франції інститут референдуму почав застосовуватися під впливом теорії народного суверенітету, розробленої Ж.-Ж. Руссо. З 1789 по 1839 рік у країні було проведено вісім загальнонаціональних референдумів, найчастіше з конституційних питань.

У XIX ст. референдуми також поширилися США, Австралії, Норвегії та інших країнах світу.

Утім у 30-х роках XX ст. інститут референдуму був суттєво дискредитований підтримкою голосуваннями у нацистській Німеччині в 1933 році виходу держави з Ліги Націй; в 1934 році поєднання посади рейхсканцлера і президента країни: в 1938 році - аншлюсу Австрії Німеччиною. Ці антинародні за своєю сутністю рішення були прийняті шляхом застосування найдемократичнішої форми прямого народовладдя - референдуму.

 На сьогодні референдуми стали важливим інститутом безпосередньої демократії в більшості країн світу, навіть у традиційних мусульманських країнах, що загалом обережно ставляться до форм прямого народовладдя. Так, у 2001 році референдум вперше було проведено в ісламській теократичній монархії Бахрейн. На цьому референдумі 94 % громадян Бахрайну ратифікували перший конституційний акт держави - Національну хартію, що започаткувала конституційну реформу в монархії64.

 Певний ренесанс референдумів відбувся й у державах Європи. Так, до прикладу, чинна Союзна Конституція Швейцарської Конфедерації була затверджена на референдумі 18 квітня 1999 р. і вступила в дію з 1 січня 2000 р.65. У2005 році в державах-учасницях ЄС відбулася низка референдумів щодо ратифікації Євроконституції. а в 2008 році – Ліссабонських згод,

У2009 році у Венесуелі та Азербайджані відбулись загальнонаціональні референдуми, предметом яких були зміни до конституцій цих країн. Так, на загальнонаціональному референдумі у Венесуелі 54,85 % голосами "за" було скасовано конституційні обмеження щодо термінів перебування на виборних посадах у державі, а в Азербайджані положення щодо обмеження на обіймання посади президента було скасоване на референдумі 92,17 % голосів виборців.

  Натомість нині в світі помітною стає й тенденція обережного ставлення держав до потенціалу референдумів як важливого інституту народовладдя та механізму легітимізації найважливіших для суспільства та держави рішень.

До того ж слід погодитись із М. В. Онішуком, що референдуми є дієвим інститутом безпосередньої демократії лише за умови існування референдної демократії. Під нею слід розуміти різновид конституційного режиму, зміст якого визначається системою встановлених Конституцією 1 законами України легітимних способів 1 методів безпосередньої реалізації народного суверенітету в формі ініціювання, організації та проведення референдумів, а також реалізації його рішень66. За відсутності такого режиму результати референдумів можуть використовуватись на шкоду інтересам народу.

  Історія становлення і розвитку референдумів в незалежній Україні має два основні періоди: І період (1991-2000 роки) - початок практикування референдумів в Україні; II період (2000 рік - до сьогодні) - вдосконалення національної теорії та практики референдумів.

Проведення першого в історії України загальнонаціонального референдуму було призначене Верховною Радою Української PCP на підставі Закону Української PCP "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р. Його результати були переконливими - 90,3 % громадян Української PCP підтвердили чинність Акта проголошення незалежності України. Уже 2 грудня 1991 р. незалежність України була визнана Польщею та Канадою, а пізніше всім світом. Так, лише з 1 грудня 1991 р. по 31 січня 1992 р. Україну як суверенну незалежну державу визнали понад 100 країн.

 На підставі результатів всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Україна першою з колишніх радянських республік заявила, що стосовно себе Договір 1922 р. про утворення СРСР вважає недійсним і нечинним. 8 грудня 1991 р. підписання Біловезької угоди президентами Росії, України та Головою Верховної Ради Білорусі юридично припинило існування Радянського Союзу.

  Наступний всеукраїнський референдум за народною ініціативою було проведено в 2000 році. Не зважаючи на чисельні песимістичні прогнози, 16 квітня 2000 р. відбулося голосування з питань, винесених на всеукраїнський референдум, участь у якому взяли 29 728 575 виборців (81,15 %) з 36 629 926 громадян, що були включені до списку громадян України, які мали право голосу на всеукраїнському референдумі. Усі питання референдуму отримали підтримку виборців: за питання про додаткові підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України проголосувало 84,69 % громадян України, що взяли участь у голосуванні; за обмеження депутатської недоторканості - 89 %; за зменшення конституційного складу парламенту з 450 до 300 народних депутатів України - 89,91 %; за необхідність формування двопалатного парламенту в Україні - 81,68 °/о67. Утім результати цього всеукраїнського референдуму так і не були реалізованими.