«Мені й далі цікаво, що таке бути українцем»

«Мені й далі цікаво, що таке бути українцем»

(Богдан Медвідський)

      Нещодавно я дізнався про конкурс канадсько-української організації O.W.L. Open World Learning з нагоди 125-річчя перших українських поселень у Канаді і вирішив узяти в ньому участь. Моя робота присвячена професору української фольклористики канадського Альбертського університету, президенту Альбертського товариства сприяння українським студіям, засновнику програми українського фольклору в Альбертському університеті Богдану Медвідському.

        Декілька сотень тисяч українців іммігрували до Канади трьома великими хвилями: до 1914 р., у міжвоєнний період і після 1945-го. Багато іммігрантів перших хвиль були селянами, які оселилися в родючих преріях Канади для ведення фермерського господарства. Ці люди привезли із собою свій культурний спадок. Український фольклор у Канаді – явище де­що інакшого плану, ніж в Україні. Коли емігрує спільнота за кордон, вона переживає величезний стрес, так само переживає стрес і культура, носіями якої є емігранти. Етнічна культура, перевезена на новий ґрунт, лише частково приживаєтъся, багато з її компонентів досить шви­дко відмирає. А те, що прижилося, вже не може розвиватися так само, як «у старому краю», воно трансформується під впливом нових екологічних, економічних і соціокультурних чинників, а місце, що звільнилось від неприжитих елементів, займають нові явища, твори, обряди, цінності та естетичні смаки. 
Власне, ці явища і отримали своє відобра­жен­ня в науковій творчості Б.Медвідського, який зосередився на прикладних аспектах, проте не оминув увагою і ключових питань теорії. 

     Хто ж такий Богдан Медвідський, чому     цей літній чоловік, який майже все своє життя прожив поза межами України, в одному з інтерв’ю нещодавно зауважив, що йому «й далі цікаво, що таке бути українцем»?
     Народився він у далекому 1936 році в Україні, у місті Станіславові (тепер Івано-Франківськ), що перебував тоді у складі Польщі. Спогади дитинства- хвороба ніг, яку не могли вилікувати ні у Варшаві, ні в інших містах, тому батьки відправили його на лікування до Швейцарії. Далі була Друга світова війна і довга розлука з батьками – аж до 1948 року. Того року вони зустрілись у Відні, в радянській зоні окупації. За фальшивими документами потрапили до американської зони, потім у Гамбург, а вже наостанок своїх поневірянь – пароплавом у Канаду, в Квебек.

      Так сталось, що до того часу, до 12 років він не відчував себе українцем - говорив лише німецькою і французькою мовами, не знав української. Батьки знали німецьку і саме через німецьку мову навчили його українській мові і тому, що таке «українець».

    З тих пір його завжди цікавила Україна. Ставши професійним лінгвістом, спочатку викладав у Карлтонському університеті російську мову, а переїхавши  до Едмонтона цілком присвятив себе україністиці.

       Він добре пам’ятає, як зустріли тоді деякі колеги його ідею викладання українського фольклору. Шановні науковці побоювалися, що з них будуть просто насміхатися. Проте професор Медвідський виявив неабияку наполегливість. Спочатку він наполегливо збирав гроші, без чого неможливо було реалізувати його плани. На допомогу прийшли меценати, зацікавлені в розвитку українознавчих досліджень. Під його керівництвом були підготовлені магістерські роботи. Згодом його учень Андрій Нагачевський захистив першу в Канаді докторську дисертацію з українознавства на тему «Коломийка: зміна й різноманітність у канадсько-українському танці». Усі ці заходи дали можливість поступово вводити нові українські фольклорні курси в університеті Альберти. Один із них — «Рання історія українських канадців» — був покладений в основу підготовки екскурсоводів для відомого музею «Село української культурної спадщини». Більше 20 років професор Медвідський опікується справами музею, виступає його постійним донором.

      Так Богдан Медвідський став засновником провідної в Канаді едмонтонської  школи української фольклористики. Сьогодні едмонтонська школа - це дві українознавчих кафедри, архів українського фольклору, що носить ім’я Б. Медвідського, Центр українського і канадського фольк­лору імені Петра і Дорис Кулів, кілька десятків професійно підготовлених фольклористів, серед яких добрий десяток докторів фольклористики, а також об’єднана навколо цього всього небайдужа група прихильників українського фольклору. Едмонтонська школа – це велика машина, яка продукує кадри, наукові праці і формує навколо себе громаду. Практично це результат багаторічної діяльності однієї людини – Б. Медвідського – та його команди, яку він сам зібрав, вивчив, підтримав.

      У своїх власних дослідженнях Б.Медвідський особливий інтерес виявляє до словесного фольклору, його перу належать праці, присвячені народній баладі, емігрантським пісням. Ще однією сферою його зацікавлень є українські цвинтарі, які дослідник розглядає як джерело вивчення історії релігійних громад українців у Канаді.

     Колеги знаного фольклориста свідчать, що навіть поза очі всі без винятку шанобливо називають його тільки професором Медвідським. Сподіваюсь, що його подвижницька праця стане взірцем для молодого покоління українців, збільшить кількість його послідовників не тільки в Канаді, а й у всьому світі, і особливо у нас, в Україні, і нам як і професору теж завжди буде цікаво, «що таке бути українцем».

                                               

  Є.Альховик, учень Кам’янсько-Дніпровської 

районної гімназії «Скіфія»

У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка - яскравий приклад і підтвердження цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, елементами вишиванки був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях в період VIII ст. до н. е. - IV ст. н. е. Знаменитий арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях також згадує про русів, які носили вишитий одяг. У ході сучасних досліджень, наприклад, на Черкащині були знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датування знахідок VI ст., дослідження яких показали ідентичність елементів одягу і орнаменту вишивки українського народного костюма XVIII-XIX століть.

День вишиванки - поки ще не офіційне і відносно нове народне свято, покликане к сприянню єдності і культурного відродження всього багатонаціонального українського народу. Воно відзначається в третій четвер травня.

Сьогодні, 18 травня, в Україні оголошено День пам'яті геноциду кримськотатарського народу. У травні 1944 року НКВС провів спецоперацію з примусового видворення з Криму корінного населення.

Від депортації постраждали не тільки кримські татари. У червні 1944 з території півострова примусово виселили греків, болгар і вірмен. У 1943 - 1944 роках депортовані і так звані "малі" народи (переважно кавказькі): чеченці, балкарці, карачаївці, інгуші, ногайці, калмики, курди, турки-месхетинці.

Щороку у третю неділю травня українці вшановують пам'ять жертв політичних репресій – мільйонів наших співвітчизників, які стали жертвами тоталітарного режиму ХХ століття. Ми згадуємо кожного, хто був необґрунтовано звинувачений у злочинах, був позбавлений рідної домівки і висланий на чужину, відправлений у виправно-трудові табори та тюрми, був знищений каральною системою.

День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.

Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.

Свято Весни і Праці

1 травня 1886 американські робочі організували страйк з вимогою 8-годинного робочого дня. Страйк і супутня демонстрація закінчилися кровопролитним зіткненням з поліцією.

У липні 1889 року Паризький конгрес II Інтернаціоналу, на згадку про виступ робочих Чикаго, ухвалив рішення про проведення 1 травня щорічних демонстрацій. Вперше день міжнародної солідарності трудящих був відзначений в 1890 році в Австро-Угорщині, Бельгії, Німеччини, Данії, Іспанії, Італії, США, Норвегії, Франції, Швеції та деяких інших країнах.

Довгий час Першотравень був символом революції,  класової боротьби. Це свято відзначається в 66 державах світу.

Мир. Праця. Травень. Протягом 70 з гаком років у СРСР цей день відзначався як свято солідарності всіх трудящих. Тепер в Україні 1 Травня відзначається як свято весни і праці.

 

Великдень – найбільше християнське свято. Цей день має ще одну назву – Пасха. 

Є багато свят, які люблять зустрічати українці. Але одним з головних є весняне свято – Великдень. Це світле і добре свято несе з собою віру, надію і любов.

Великдень відноситься до тих свят, дата яких змінюється кожного року, визначеної не має. Зазвичай він відзначається не раніше 4 квітня та не пізніше 8 травня. У перекладі з давньоєврейської мови «Пасха» – «проходження повз, позбавлення». Інші назви цього свята: Світле Воскресіння, Христов день. За переконанням православних віруючих, Великдень пов'язаний з воскресінням 

Ісуса  Христа, а отже, символізує перемогу добра над злом і світла над пітьмою.